Мистецтво поверх мистецтва. Мікс епох

  Сучасне мистецтво шокує нас та захоплює. Воно дозволяє собі набагато більше, ніж мистецтво будь-якої попередньої епохи, дивує своєю багатогранністю та різноманітністю стилів. Одним із фантастичних та сенсаційних напрямів є напрям, який я охарактеризувала б як «мистецтво поверх мистецтва».

  Що таке мистецтво поверх мистецтва? Це новий погляд на вінтажні твори. Друге життя для витворів мистецтва, що втрачають свою красу чи унікальність. Оновлення шедеврів. За своєю суттю це репродукція, що включає у себе досвід різних поколінь, поєднання різних контекстів. Фоном для витворів мистецтва у такому стилі стають старі полотна, фото та навіть скульптури. Поверх них накладається шар фарби чи будь-чого, що виникає у фантазії автора. Таким чином, виникає мистецтво поверх мистецтва, своєрідний мікс епох. Проте важливими залишаються гармонія, підбір кольорів, правильне розміщення. Напевно, саме тому художником не може стати будь- хто, хто має пензлик, фарбу та старий предмет. Для створеня шедевра потрібно творче бачення та сміливість, натхнення та душа.

  Одним із яскравих представників даного мистецтва є Чад Віс (Chad Wys). Вражає те, як сильно його твори приковують погляд глядача. Яскраві кольори, незважаючи на те, що розміщені на тьмяному тлі, виглядають гармонійно. Важко відвести погляд, адже картина перетворюється на загадку, сенс якої для кожного, хто її бачить, абсолютно різний.  Так само вражають скульптури та бюсти, виконані Чадом Вісом. Одна скульптура може змусити глядача плакати завдяки своїй зворушливості, інша ж навпаки доводить до божевілля вибухом кольорів та емоцій.

  Чад Віс говорить про свої твори так: «Мої роботи створені, щоб означати різні речі для різних людей, які знаходяться на різних стадіях розуміння». У даному напрямі прекрасно те, що кожен має право побачити свою картину, свій зміст, і кожна інтерпретація при цьому буде абсолютно правильною.

Едуард Мане. Самогубство

   Картина Едуарда Мане "Самогубство" менш відома, ніж, скажімо, "Сніданок на траві". Чи не тому, що в «Самогубстві» автор порушує тему, яка не надто приємна суспільству. Не те, щоб картини Мане були надто естетичні чи вписувалися в стандарти того часу, але ця картина не просто виходить за межі «традиційного живопису». Вона демонструє внутрішній світ автора, його переживання. Мене щиро здивувала наявність цієї картини у галереї художника.

   Сама фігура на картині схожа на фігуру Мане. Манера одягатися теж надто подібна. Тому можна припустити, що це певним чином портрет й самого автора, хоча людина відрізняється від художника, зображеного на «Автопортреті із палітрою».

   Та більше цікавить, що саме змусило художника написати цю картину. Як і більшість художників, Мане було складно знайти своє місце у суспільстві. Багатство батька він витрачав на творчість, на самореалізацію. Він не був надто щасливим, проте він точно знав задля чого він це робить, для чого малює. На полотнах він не тільки розповідав світу свою історію, але й полотна ставали для нього чимось на зразок місця для зображення емоцій, виступали у якості психолога. Тож, можливо, певним чином такі картини і рятують художників.  

Фільм «Слова». Вибір ціною в життя

  Наскільки важливим є успіх та що він означає для кожного з нас? Для героя фільму «Слова» (режисери Брайан Клагман, Лі Стернтал) Рорі Дженсона успіх полягав у самореалізації. Він так прагнув стати самим собою – письменником -, що переступив межу, видав історію, яка написана іншою людиною, як свою книгу. Рорі не просто вкрав книгу цієї людини, він украв її життя, її історію, сокровенне. Він стояв перед вибором, безумовно нелегким, він прийняв рішення, за яке і поніс відповідальність. На що перетворилося його рішення? Як він із ним жив? Та як було б правильно вчинити? На ці запитання сценаристи фільму не дають нам відповіді. Лише говорять: «А як думаєш ти?». Мораль, яка для кожного буде різна, запитання, над якими варто подумати. Адже кожен має власний погляд, власну думку щодо моралі, правильності, покарання та винагороди. І кожен має право на цю думку.

Фільм «Людина, яка змінила все» (Moneyball ).Три запитання

   Я не буду розповідати чому цей фільм варто переглянути кожному, я лише поставлю три запитання, які у мене виникли після перегляду фільму, а ви постарайтеся дати відповідь для себе.

Як багато вирішують гроші?

   Коли ми дивимося бейсбольний чи подібний до нього матч, ми бачимо лише саму гру. Однак майже ніколи не задумаємося про те, що відбувається за межами гри. Ми просто насолоджуємося видовищем, але не усвідомлюємо, що насправді це бізнес, гроші. І гра вже не просто гра, м’яч перетворюється на грошобол (moneyball). Гравців купують і продають, вираховуючи наскільки ефективним він буде для команди та скільки він коштуватиме. З легкістю можна жонглювати гравцями, головне не надто зближуватися із ними. Такі правила гри, і це зрозуміло. Проте такі правила лише у спортивних іграх чи й у житті? Чи так само ми жонглюємо людьми?

Як багато вирішує страх змін?

   Часто і майже в усьому є правила, певний порядок дій, якого необхідно дотримуватися, адже так, і тільки так можна досягти результату. Принаймні так кажуть. Проте, якщо задуматися, то відступитися нам заважає страх, страх щось змінити, страх невдачі. Треба бути достатньо сміливим, щоб діяти всупереч загальноприйнятим канонам та наважитися на те, у дійсно віриш. Хай всі будуть проти тебе, хай всі називають божевільним, але ти будеш рухатися вперед лише тоді, коли подолаєш страх.

Як багато вирішує відданість та мета?

   Бейсбол, напевно, не знає слова «відданість», бо це лише бізнес. З іншого боку, у бейсболі якомога краще розкривається словосполучення «відданість меті» Ми йдемо вперед лише тоді, коли поставлена мета, а бажання сильніше за обставини. Іноді доводиться жертвувати чимось, іноді йти на компроміси, іноді приймати складні рішення. Та це те, що наповнює наше життя сенсом, що відрізняє кожного із нас, що рухає кожним із нас.

   Парадокс полягає втому, що тоді, коли гроші вирішують майже все у бейсболі, лише відданість меті вирішує більше…